| Автор |
Сообщение |
lakmuss
Сообщения: 17
Откуда: Севастополь
|
 Добавлено:
Пт, 17 Ноя 2006 11:43 |
  |
Вопрос относится не только к недвижимости но и всем областям оценке..
Подскажите пожалуйства:
1) какую ответсвенность несет оценщик? В законе сказано, что ответственность соответственно законодательству, какому законодательству?
2) какую ответственность несет директор субъекта оценочной деятельности?
3) как распределяется ответственность оценщика и директора субъекта оценочной деятельности? |
|
|
  |
|
Серый
Оценщик футбола
Возраст: 45
Сообщения: 6067
Откуда: Киев
|
| Добавлено:
Пт, 17 Ноя 2006 11:50 |
|
|
|
|
lakmuss
Сообщения: 17
Откуда: Севастополь
|
| Добавлено:
Пт, 17 Ноя 2006 11:51 |
|
Насколько повышается ответственность оценщика при самостоятельном ведении бизнеса? |
|
|
|
|
Mfactor
Сообщения: 1154
|
| Добавлено:
Пн, 20 Ноя 2006 16:15 |
|
Что значит насколько? Процентов что ли?  |
|
|
|
|
Mfactor
Сообщения: 1154
|
| Добавлено:
Пн, 20 Ноя 2006 16:35 |
|
|
|
|
skiff
Неформальный лидер
Возраст: 53
Сообщения: 2964
Откуда: Бровари
|
| Добавлено:
Пн, 20 Ноя 2006 21:48 |
|
А шо саме Вас ТАК турбує ? Якщо так страшно, то навіщо взагалі цим займатись ? Як кажуть:"Зубів боятись, в...."... |
_________________
Рабів до раю не пускають! Богу - душа, життя - Україні, честь - для себе! |
|
  |
|
Hard_Pragmatic
Возраст: 52
Сообщения: 7195
Откуда: Kiev
|
| Добавлено:
Пн, 20 Ноя 2006 23:40 |
|
| skiff писал(а): |
| А шо саме Вас ТАК турбує ? Якщо так страшно, то навіщо взагалі цим займатись ? Як кажуть:"Зубів боятись, в...."... |
Соромлюсь запитати, мабуть продовження прислів’я буде: « …експертну раду УТО Звіт не надавати», так? |
|
|
|
|
zanoza
Spammer
Сообщения: 12986
|
| Добавлено:
Вт, 21 Ноя 2006 08:45 |
|
до речі, а хто з вас був на цій процедурі - експертній раді УТО? |
|
|
|
|
Trinichka
Возраст: 41
Сообщения: 3605
Откуда: Киев
|
| Добавлено:
Вт, 21 Ноя 2006 10:04 |
|
Типун тебе Ева на язык.... зказала тоже... |
_________________
Я не всегда права, но никогда не ошибаюсь. |
|
 |
|
skiff
Неформальный лидер
Возраст: 53
Сообщения: 2964
Откуда: Бровари
|
| Добавлено:
Вт, 21 Ноя 2006 15:36 |
|
ТАК ! ТАК ! |
_________________
Рабів до раю не пускають! Богу - душа, життя - Україні, честь - для себе! |
|
|
|
zanoza
Spammer
Сообщения: 12986
|
| Добавлено:
Вт, 21 Ноя 2006 16:32 |
|
ну шо вы так раскричались? ну спросил человек, а что? |
|
|
|
|
Сергей_К
Возраст: 54
Сообщения: 2543
Откуда: Недалеко от Киева
|
| Добавлено:
Вт, 07 Май 2013 16:16 |
|
Оцінювач як спеціальний суб’єкт кримінальної відповідальності: проблеми практики
| Цитата: |
Кримінальна відповідальність оцінювача та її межі нині є актуальними, оскільки оцінка землі, майна, майнових прав є важливим елементом розвитку сучасної економіки, а професія оцінювача в Україні законодавчо визнана та внесена до Державного класифікатора професій Д 003-10 в розділ 3 «Фахівці» під кодом 3417 з веденням окремого Державного реєстру оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності.
Постановка проблеми. Важливими напрямками професійної діяльності оцінювача є оцінка майна, майнових прав для цілей: оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, у тому числі правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, та випадків застосування оціночної вартості при здійсненні операцій з об’єктами нерухомого та рухомого майна; в банківській фінансово-кредитній сфері оцінки вартості заставного майна; під час здійснення виконавчого провадження, де однією зі складових є визначення вартості об’єкта, що підлягає реалізації; для здійснення заходів у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна тощо.
Не таємниця, що бувають випадки, коли оцінювачі, суб’єкти оціночної діяльності, задовольняючи побажання клієнтів, відкориговують остаточну вартість об’єкта оцінки як у бік збільшення, так і в бік зменшення в залежності від кон’юнктури ринку, маючи мету отримання додаткової комерційної вигоди. Таку можливість надають «застарілі» законодавчі нормативно-правові акти, методики оцінки, національні стандарти, що регулюють відносини в сфері оціночної діяльності і допускають різницю між отриманими результатами за різними методами в межах приблизно до 25 % відсотків [7]. Ці коригування незначні і особливо не впливають на ринкову вартість майна, майнових прав, але в залежності від розміру ціни, передбаченої в угоді на виконання оціночних робіт, різниця в грошовому еквіваленті недоотримання прибутку суб’єктом господарювання власником майна, майнових прав, яким може бути і держава, є значною.
Наглядним прикладом може слугувати розгляд судової справи № 1-593/12 від 8 листопада 2012 року і постановлення обвинувального вироку Печерським районним судом м. Києва. Коли під час розгляду був встановлений і визнаний самим суб’єктом оціночної діяльності, оцінювачем, факт, що при оцінці вартості майна – житлового приміщення – вартість-пропозиція одного квадратного метра даного приміщення могла становити 1100 доларів США, що є найвищою планкою вартості вказаного приміщення. Але за грошову винагороду в сумі 16 тис. доларів США оцінювач погодився здійснити оцінку майна із розрахунку ринкової вартості 681 доларів США за один квадратний метр приміщення, урахувавши при цьому його стан, розташування та інші аспекти. [4]
Другий приклад розгляд Апеляційним судом Миколаївської області судової кримінальної справи №11/1490/3182/12 від 16 серпня 2012 року, де дії суб’єкта оціночної діяльності були спрямовані на завищення ринкової вартості об’єкта оцінки – квартири – для забезпечення як заставного майна предмета іпотеки з метою отримання більшого за сумою банківського кредиту [4].
Випадки «плаваючої» ставки ринкової вартості об’єкта оцінки підтверджуються динамікою проведеного анкетування асоціацією російських банків на ринку оціночних послуг за напрямком для цілей застави, кредитування, обсяг робіт оцінювачів яких у цій галузі є практично основним, і встановлено, що навмисне завищення вартості об’єктів оцінки згідно з «побажаннями» власника майна відбувається в 77-80 відсотках випадків. Всі надані в банк звіти, висновки про ринкову вартість майна будь-яких оцінювачів підпадають під перевірку на достовірність всіма банками (77 відсотків) і великими банками (90 відсотків)[1, 24-25].
Отже, ступінь довіри у суспільстві до правдивості відомостей, даних, що містяться у звіті про експертно-грошову оцінку землі, майна, майнових прав, не завжди високий.
Аналіз останніх досліджень. Для виправлення цієї ситуації, у зв’язку з постійною необхідністю користування послугами оцінювачів і активністю ринку оціночних послуг, зростає число праць вітчизняних вчених економістів, практиків, пов’язаних із організаційно-правовими і методологічними основами оцінки майна, зокрема Галасюка В. В., Драпіковського О. І., Євнуха О., Іванова І. Б., Лебідь Н., Маркуса Я., Скринько С., а також іноземних науковців: Артемінкова І. Л., Артемінкова А. І., Грабовського С. В., Коновальчука Я., Лейфер Л. А, Мікеріна Г. І, Озерова Є. С, Рутгайзера В. М., Дж. Фрідмана, Нік. Ордуея та інших.
Але наведені науковці, практики є дослідниками і розробниками методичного забезпечення документами з оцінки об’єкта та надання роз’яснень щодо їх застосування, а тому наявність цих розробок, методологічних підходів не здійснюють належного законодавчого впливу на дії із завищення/заниження оцінки з боку недобросовісних оцінювачів.
А відтак неможливо не враховувати та виключати й інші причини наявності похибок ринкової вартості об’єкта оцінки, яких можуть припуститися оцінювачі під час складання звіту з експертно-грошової оцінки (далі – звіт). Такі обставини можуть бути пов’язані з нечіткістю, двозначністю формулювань, відсутністю або неповнотою нормативно-правової бази, що використовується оцінювачем при складанні звіту, відсутністю аналогів (подібних) об’єктів, які він оцінює та просто людським фактором у зв’язку з малим стажем роботи та недостатністю досвіду, неакуратністю, збоєм програмного забезпечення на персональному комп’ютері і невиявленням у подальшому цього оцінювачем тощо. Отже, у цьому випадку дії оцінювача не є навмисними та не пов’язані з корисливим мотивом, а відтак не породжують суспільно небезпечні діяння та не є злочинними, а звідси постає питання про відсутність кримінального злочину і наявність іншого виду правопорушення.
Тому перед законодавцем постала потреба удосконалення визначення міжпрофесійної відповідальності оцінювача, в тому числі і кримінальної, оскільки це необхідно для розвитку правової системи будь-якої держави.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-III професійна оціночна діяльність – діяльність оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності – полягає в організаційному, методичному та практичному забезпечені проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
Отже, з цього можна зробити висновок, що основна функція, яку покладає законодавець на оцінювачів, суб’єктів оціночної діяльності, є надання послуг в сфері розробки документації з оцінки землі, майна, майнових прав, які можна віднести до публічних послуг, оскільки вони є загальнодоступними і тому надаються на звернення будь якої-особи.
Оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача.
Згідно із Законом України «Про оцінку майна майнових прав та професійну діяльність в Україні» та Законом України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV суб’єктами оціночної діяльності є такі категорії:
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління у сфері оцінки землі, розпорядження й управління державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності та у складі яких працюють оцінювачі.
Основними структурами на сьогодні, кому делеговані такі повноваження, є Фонд державного майна, Державне агентство земельних ресурсів України, які здійснюють свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення та представництва, територіальні органи в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також міські районні, міжміські, міжрайонні територіальні органи [12] згідно зі ст. 6 Закону України «Про фонд Державного майна» від 09.12.11 № 4107-IV є юридичними особами публічного права.
2. Суб’єкти господарювання – юридичні особи, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, зареєстровані в установленому законодавством порядку.
3. Юридичні особи – суб’єкти господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності, відповідну ліцензію на вид діяльності, якщо це передбачено Законом.
4.Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки, відповідну ліцензію на вид діяльності, якщо це передбачено Законом.
З приписів ст. 5 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну діяльність в Україні», ст. 7 Закону України «Про оцінку земель» вбачається, що оцінювачем може бути як службова або посадова особа, так і фізична особа-підприємець і фізична особа, яка працює за трудовим договором – найманий працівник.
Тобто за правовим статусом оцінювачі поділяються на дві категорії: першій делеговані спеціальні повноваження або організаційно-розпорядчі та/або адміністративно-господарські функції, до другої ж належать підприємці, наймані працівники за трудовим договором, які виконують виробничо-професійну функцію за завданням роботодавця.
Відмінність функцій наведених категорій оцінювачів, їх поділу за правовим статусом на посадовців, службовців, найманих працівників впливає на кваліфікацію злочинів, передбачених Кримінальним кодексом про, що буде сказано нижче.
Із наведеного вбачається загальна риса, зміст якої полягає в тому, що діяльність оцінювача може потрапляти в сферу дії кримінального права і нести відповідальність за суспільно небезпечне, винне, каране діяння тільки як спеціальний суб’єкт.
Проблемами спеціального суб’єкта злочину у теорії кримінального права займалися такі відомі радянські вчені як Грабовська П., Козаченко І. Я., Коржанський М. Л, Лейкина Н. С., Незнамова З. А., Оримбаєв Р., Павлов В. Г., Устименко В. В. На даний час проблемам спеціального суб’єкта кримінального злочину приділили увагу вчені Андрушко П. П, Бажанов М. І., Гончаренко В. Г., Матишевський П. С., Сташис В. В., Тацій В. Я., Фесенко Є. В., але значний обсяг цих питань розглядалася авторами на рівні науково-практичного коментування.
Питання дослідження науковцями у галузі кримінального права злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, вивчалося Тютюгіним В. І., Хавронюк М. І., Шиманським Ф. В. та іншими.
У той же час комплексні дослідження кримінальної відповідальності виключно оцінювача, суб’єкта оціночної діяльності як спеціального суб’єкта злочину окремо за ознаками службової, професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, у юридичній літературі відсутні.
Отже метою та завданням цієї статті є дослідження щодо вирішення низки спірних питань, які виникають під час притягнення до кримінальної відповідальності оцінювача як спеціального суб’єкта злочину; встановлення певних і спеціальних ознак, притаманних професії оцінювача, які мають свої специфічні особливості та відмінності залежно від його юридично-правового статусу; привернення уваги читачів до проблематики доцільності подальшої декриміналізації професійної діяльності оцінювача, суб’єкта оціночної діяльності.
Новизна статті полягає в тому, що на підставі проведеного порівняльно-правового аналізу статей кримінального кодексу, якими прямо або опосередковано передбачена кримінальна відповідальність оцінювача за свою професійну діяльність, пов’язана з наданням публічних послуг у спосіб складання та посвідчення звіту про експертно-грошову оцінку, висновків про вартість оцінюваного об’єкта, вперше досліджується питання самостійної відповідальності оцінювача як спеціального суб’єкта злочинів та відмежування їх за характером виконання функцій у юридично-правовому статусі службової особи, посадової особи або підприємця, найманого працівника за трудовим договором.
Актуальність досліджуваного питання кримінальної відповідальності оцінювача підтверджується положеннями прийнятого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7 квітня 2011 року № 3207-VI. Кримінальний Кодекс було доповнено новими статтями, де вперше прямо передбачена відповідальність особи за свою професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, зокрема такі склади злочину як зловживання повноваженнями, підкуп особи та інші.
Згідно з ч. 2 ст. 18 цього Закону спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Наведена норма визначає поняття спеціального суб’єкта, тобто такого, який, крім загальних ознак, характеризується додатковими ознаками, передбаченими в статтях Особливої частини Кримінального кодексу як обов’язкові для суб’єктів певних злочинів. Отже, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідні злочини треба встановити наявність, окрім трьох загальних ознак (особа фізична, осудна, досягла певного віку), додаткової спеціальної ознаки [11, с. 54]. В даному випадку додатковою спеціальною ознакою виступає наступне: чи є особа професійним оцінювачем та чи внесена вона до Єдиного державного реєстру в установленому законом порядку.
Статтями 14, 15, 18 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну діяльність в Україні» та ст. ст. 6, 8 Закону України «Про оцінку земель» держава встановлює обов’язковий перелік вимог, критеріїв, за якими можливо здійснювати професійну діяльність в сфері регулювання відносин оцінки землі, майна, майнових прав громадянами України, іноземцями та особами без громадянства. Це, по-перше, наявність вищої освіти, по-друге, проходження навчання за програмою базовою підготовки та стажування протягом одного року у складі суб’єкта оціночної діяльності, по-третє, складання кваліфікаційного іспиту та одержання спеціального свідоцтва на право заняття оціночною діяльністю, по-четверте, не рідше одного разу на два роки підвищувати кваліфікацію, по-п’яте, у разі здійснення оціночної діяльності фізичної особи самостійно в ролі суб’єкта підприємницької діяльності необхідний сертифікат, що засвідчує право суб’єкта оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, а на окремі види діяльності, зокрема на виконання землеоціночних робіт, необхідно отримати ліцензію. Тобто фізична особа, за професією оцінювач, при сукупності всіх наведених ознак підпадає під визначення передбаченого нормою кримінального закону певної особи.
Далі треба звернути увагу, що дефініції ч. ч. 3, 4 ст. 18 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» законодавець передбачає, що спеціальним суб’єктом злочину є службові особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав.
Дефініції ч. ч. 3, 4 ст. 18 Кримінального кодексу (далі – КК) поняття «службова особа» поширюється на усі випадки застосування цього поняття в кримінальному законі, за винятком ст. ст. 364, 365, 368, 368-2, 369. Для них законодавець у прим. 1 до ст. 364 КК сформулював окреме визначення, яке в основі за ознаками збігається зі ст. 18 КК.
Отже, аналізуючи у системному логічному зв’язку приписи розділів загальної та особливої частин Кримінального кодексу України, а саме ч. ч. 2,3,4 ст. 18, прим. 1 ст. 364 доходимо висновку, що спеціальні ознаки, якими наділений за професіональною діяльністю оцінювач, можуть бути різними в залежності від його правового статусу при здійснені цієї діяльності, а саме – оцінювач може бути службовою особою, займати керівні посади, а може бути підприємцем, найманим працівником.
На думку Тютюгіна В.І., у ч. ч. 3 та 4 ст. 18 Загальної частини КК дається загальне визначення такого різновиду спеціального суб’єкта як службова особа, а в Особливій частини КК відповідальність за службові злочини встановлюються залежно від того, в якій сфері службової діяльності вони вчиняються і хто є їх суб’єктом: службові особи юридичних осіб приватного права (службові особи приватного права), представники влади, місцевого самоврядування та службові особи юридичних осіб публічного права (службові особи публічного права). Іншою категорією кримінальної відповідальності, на його думку, є не тільки службові особи, а й ті, хто здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (аудитори, нотаріуси, експерти, тощо) [10].
У розд. ХVII Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» передбачено низку статей, які прямо або опосередковано покладають кримінальну відповідальність на оцінювача, а саме «Зловживання владою або службовим становищем» (ст. 364 КК України), «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» (ст. 364-1 КК України), «Перевищення влади або службових повноважень» (ст. 365 КК України), «Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно правової форми» (ст. 365-1 КК України), «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги» (ст. 365-2 КК України), «Службове підроблення» (ст. 366 КК України), «Службова недбалість» (ст. 367 КК України), «Одержання хабара» (ст. 368 КК України), «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» (ст. 368-3 КК України), «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» (ст. 368-4 КК України), «Пропозиція або давання хабара» (ст. 369 КК України). В розд. ХV диспозиція ч. 2 ст. 358 «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів печаток, штампів» містить пряму вказівку на кримінальну відповідальність оцінювача під час здійснення ним професійної діяльності із надання публічних послуг у разі складання видачі ним завідомо неправдивих офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають права чи звільняють від обов’язків. До таких офіційних документів можуть належати звіт із експертно-грошової оцінки та висновок про ринкову вартість об’єкта оцінки, складені оцінювачем. Розділ ХVIII містить застосування кримінальної відповідальності до оцінювача за ст. 384 Кримінального кодексу «Завідомо неправдиве показання», яка прийнята шляхом внесення змін згідно із Законом № 3773-VI від 22.09.2011 «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)».
Здійснивши аналіз наведених складів злочину, доходимо висновку, що в залежності від юридично-правового статусу оцінювача, який він має при здійснені оціночної діяльності, можливо поділити названі злочини на чотири групи, за якими він підпадає під кримінальне переслідування та є спеціальним суб’єктом.
Перша група – це злочини, за якою оцінювачі, виконуючи свої професійні обов’язки, знаходяться на службі у держави та займають керівні або інші посади та фактично за юридично-правовим статусом є службовими особами юридичних осіб публічного права (службові особи публічного права). До таких належать оцінювачі, що працюють у Фонді держмайна, Держземагентстві та їх територіальних підрозділах, а також в інших державних установах, органах місцевої влади, що надають публічні послуги, пов’язані з оціночною діяльністю. До цих злочинів можна віднести злочини, передбачені ст. ст. 364, 365, 366, 367, 368, 368-2, 369 Кримінального кодексу України. Тобто першій групі наведених злочинів, за якою настає кримінальна відповідальність оцінювача, притаманні обов’язкові спеціальні ознаки, за якими оцінювач повинен постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснювати функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймати постійно або тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконувати такі функції за спеціальним повноваженням.
Друга група – це злочини у сфері приватного права. До цієї групи складів злочину належать злочини, передбачені у ст. ст. 364-1, 365-1, 368-3, 369 Кримінального кодексу України. Під дію кримінальної відповідальності наведених норм підпадають оцінювачі, які є службовими особами юридичної особи приватного права (службові особи приватного права), які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням обіймають в юридичних особах приватного права, незалежно від організаційно-правової форми, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. За цими складами злочинів несуть відповідальність керівники, юридичні особи, інші категорії управлінців суб’єктів оціночної діяльності, незалежно від їх організаційно-правової форми власності – заступники керівників, начальники відділів, завідувачі секторів, менеджери тощо, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності у разі наявності у них зареєстрованих найманих працівників, на яких за завданням приватного підприємця покладається обов’язок вчиняти дії по оцінки об’єктів.
Третя група – це злочини, здійснені оцінювачами, які перебувають на посадах, не пов’язаних з виконанням адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих функцій та не виконують їх за спеціальним повноваженням і не є представниками влади чи органів місцевого самоврядування, а провадять свою професійну діяльність у складі юридичних осіб – суб’єктів господарювання – за трудовим договором в ролі найманих працівників або фізичні особи-підприємці, що не мають найманих працівників. До цієї групи злочинів належать злочини, передбачені ст. ст. 365-2, 368-4, 358 КК України. Тобто до третьої групи належать оцінювачі, які наділені функцією виробничо-професійного характеру або мають повноваження за професією.
Абсолютно новими видами злочинів, які входять до цієї групи, є злочини, передбачені у ст. 365-2 Кримінального кодексу України «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги» та ст. 368-4 Кримінального кодексу України «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ч. 2 ст. 358 «Підроблення документів…». Ними встановлюється кримінальна відповідальність осіб, професійна діяльність яких пов’язана з наданням публічних послуг, де спеціальним суб’єктом злочину за прямим посиланням в законі є оцінювач.
У співставленні диспозицій статей складів злочинів, передбачених ст. 368-4 КК України «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» та ст. 354 КК України «Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» доходимо висновку, що вони між собою частково збігаються, у зв’язку з чим потрібно встановити кримінальну відповідальність оцінювача, суб’єкта оціночної діяльності за такі суспільно небезпечні діяння в одній правовій нормі. Наявність схожих складів злочинів у кримінальному законі може призвести до їх неоднозначного застосування на практиці.
Також звертає на себе увагу зміст диспозицій ст. ст. 365-2, 368-4, які містять законодавчо не визначені поняття здійснення професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Поняття публічних послуг у чинному законодавстві України не існує. Згідно із загальними положеннями «Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади», прийнятої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 № 90-р, послуги, які надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні, становлять сферу публічних послуг. Залежно від суб’єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги. Нещодавно прийнятий Закон України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-VI не вирішив питання надання поняття публічні послуги. Стаття 1 цього закону містить визначення терміна «адміністративна послуга» – це результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону.
На думку Тютюгіна В. І., публічними можуть вважатися послуги, виходячи з того: а) що вони є загальнодоступними і тому надаються на звернення будь-якої особи; б) що правом надання таких послуг осіб, які здійснюють певну професійну діяльність, наділяють органи держави чи місцевого самоврядування; в) що такі послуги, на відміну від суто професійних, мають юридично значущий характер, оскільки підтверджують чи посвідчують певні події, явища або факти, які породжують чи здатні породити наслідки правового характеру; г) що при наданні таких послуг зазначені особи також здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, але не належать при цьому до службових осіб чи найманих працівників юридичних осіб публічного і приватного права [10].
Хавронюк М. І. публічні послуги визначає як послуги, що надаються публічним сектором (тобто органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної та комунальної форми власності), а в окремих випадках – приватним сектором під відповідальність публічного сектора (публічної влади) і за рахунок публічних коштів (тобто коштів державних і місцевих бюджетів) [14,76].
Не надається законодавцем і роз’яснення в цілому суті самого поняття, яке місить ХVII розділ Кримінального кодексу України, а також деякі склади злочинів, зазначені у цьому розділі, а саме – що слід розуміти під професійною діяльністю, пов’язаною з наданням публічних послуг. А відтак слід визнати, що віднесення оцінювача до категорії тих, хто здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, буде визначатися слідчою та судовою практикою, що не може виключати різних тлумачень цього поняття, а разом з цим помилок, зловживань, які прямо пов’язані з можливою помилковою кваліфікацією злочинів, які інкримінуються.
Наведені склади злочину є новелами для законодавства, що регулює оціночну діяльність і прийняті Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 № 3207-VI. Додатково підпадають під дію антикорупційного законодавства, що вже саме по собі засвідчує підвищену увагу законодавця до криміналізації професійної діяльності осіб, пов’язаної з наданням публічних послуг, у тому числі й оцінювача, та руйнує стереотип, що корупційні діяння притаманні тільки службовим, посадовим особам органів державної влади.
Четверта особлива група – це склади злочинів, диспозиція статей яких передбачає наявність у оцінювача не тільки спеціальних ознак службової особи або професійної діяльності, а й обов’язкове вчинення певних дій на визначеній стадії. Так, ч. 1 ст. 384 Кримінального кодексу «Завідоме неправдиве показання» передбачена кримінальна відповідальність оцінювача під час здійснення виконавчого провадження за завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна. В даному випадку в коло спеціального суб’єкта можуть входити як оцінювачі-службові особи, так оцінювачі за професійною ознакою.
Цікавою та неоднозначною є позиція законодавця, який, здійснюючи криміналізацію відповідальності оцінювача щодо здійснення ним виконавчих дій, не дотримався принципу системності щодо інших складів злочину, передбачених розд. ХVIII «Злочини проти правосуддя» Кримінального кодексу. Так, не введена кримінальна відповідальність до ст. 385 КК за відмову оцінювача від складання, надання звіту про оцінку майна, а також до ст. 386 КК за перешкоджання наданню такого звіту.
Якщо детальніше досліджувати у цьому напрямку кримінальний закон щодо випадків його недосконалості в сфері регулювання кримінальної відповідальності стосовно здійснення професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, у тому числі й оцінювача, можливим буде виявлення не тільки наведених ситуацій, а і інших, які значно вагоміші і суттєво суперечать теорії кримінального права. Зокрема, введення складу злочину, пропонування хабара (ст. 369 КК України), на думку професора Мисливого В. А., може створити небезпечний прецедент законодавчого закріплення караності виявленого умислу [8].
Отже, прийняті останні законодавчі новели за такою неузгодженістю з іншими кримінально правовими нормами ускладнюють їх сприймання, не дають зрозумілого визначення спеціального суб’єкта злочину й породжують низку дискусійних питань.
А тому поділ на групи складів злочинів за додатковою спеціальною ознакою оцінювача, суб’єкта оціночної діяльності як службової особи публічного та приватного права, за виробничо-професійними повноваженнями, вчинення певних дій на визначеній стадії, здійснене під час дослідження, дає змогу уникнути помилок при визначені оцінювача як спеціального суб’єкта злочину.
Правильне визначення за додатковими спеціальними ознаками, які притаманні тільки професії оцінювача, сприятиме правильній кваліфікації складу злочину. Неврахування цих спеціальних ознак оцінювача у всіх їх сукупності може призвести до незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Наведемо приклад: прокуратурою Дніпропетровської області 19 серпня 2011 року порушена кримінальна справа відносно оцінювача за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Відповідно до висновку оцінювача ринкова вартість земельної ділянки склала 1671000 гривень, за також ж ціною вона була продана Васильківською селищною радою Дніпропетровської області покупцю ТОВ СП «Нібулон». Другий оцінювач-посадова особа Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства Державного агентства земельних ресурсів встановив у висновку «Звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки» ринкову вартість цієї же ділянки оцінила у 4711230 гривень. Тобто, на перший погляд, першим оцінювачем здійснені дії із заниження ринкової вартості земельної ділянки, в результаті чого державі були завдані збитки на понад три мільйони гривень. При кваліфікації злочинів, що інкримінувалися оцінювачу за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, досудовим слідством були допущені порушення і надана помилкова кваліфікація за суб’єктним складом злочинів. Тобто неправильно був визначений спеціальний суб’єкт злочинів. Орган досудового слідства вважав, що якщо оцінювач має кваліфікаційне свідоцтво з експертної грошової оцінки земельних ділянок, посвідчення про підвищення кваліфікації, запис у трудовій книжці «експерт-оцінювач», то це є спеціальні повноваження, делеговані державою на виконання функцій зі здійснення юридично значимих дій – оціночних робіт, а відтак оцінювач є спеціальним суб’єктом-службовою особою за ст. ст. 364, 366 КК. Але, як з’ясувалося під час розгляду справи в суді [13], із фактичних обставин у справі він був згідно зі штатним розкладом підприємства одним із трьох оцінювачів, які працювали найманими працівниками в юридичній особі, вид діяльності якої – оцінка землі, майна майнових прав, розробка документації з оцінки землі. Тобто саме юридична особа приватного права є суб’єктом оціночної діяльності й отримала в установленому державою порядку ліцензію на таку діяльність, якої не мав виконавець робіт оцінювач. В подальшому прокуратурою після додаткового розслідування справи кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 364 КК була скасована за відсутності у діянні складу злочину на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 Кримінально процесуального кодексу України, а кваліфікація згідно з ч. 2 ст. 366 КК була змінена на ч. 1 ст. 358 КК «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів печаток, штампів». В основу нового обвинувачення було покладено непроведення особистого огляду оцінювачем об’єкта оцінки під час її здійснення. Огляд і фотографування земельної ділянки здійснив директор підприємства, він же – суб’єкт оціночної діяльності. Фототаблиця долучена оцінювачем у вигляді додатків до звіту. Невідповідність дати, вказаної у звіті, та дати проведення дій фактичного фотографування об’єкта, які не вплинули на розмір ринкової вартості земельної ділянки, були кваліфіковані слідством як завідомо неправдиві відомості. Що піддає сумніву наявність у діях оцінювача суспільно небезпечного, винного діяння. Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2012 року оцінювач звільнений від кримінальної відповідальності, судова справа № 437/5857/12 закрита [6].
Наведений приклад засвідчує, що орган досудового слідства не врахував приписи Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну діяльність в Україні», Закону України «Про оцінку земель», які є спеціальними і визначають юридично правовий статус оцінювача як суб’єкта правовідносин, а діяв за «аналогією», що склалася у судовій практиці, згідно з якою притягуються до кримінальної відповідальності категорії осіб за професією, що не мали організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій – це нотаріуси, викладачі-екзаменатори, лікарі, які видавали листки тимчасової непрацездатності.
Отже, це наводить на роздуми та дає нам можливість зробити висновок, що оцінювач, як певна особа, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності як спеціальний суб’єкт, з обов’язковим урахуванням спеціальних ознак за професією, що має свої специфічні особливості та відмінності залежно від юридично-правового статусу оцінювача, наданого законодавством, яке регулює сферу оціночної діяльності.
Встановлення правильно у взаємному зв’язку певних і спеціальних ознак оцінювача дозволяє правильно встановити кваліфікацію складу злочинів, що передбачені кримінальним кодексом і застосовуються в сфері професійної діяльності оцінювачів, пов’язаних як із наданням публічних послуг, так і з виконанням певних дій (складання висновку) на визначених стадіях законодавцем.
Далі по цій же справі виникла ситуація, коли другий оцінювач, який визначив вартість земельної ділянки у 4711230 гривень, визнав, що подібних аналогів продажу саме такої земельної ділянки за технічними характеристиками у Дніпропетровській області немає, а тому бралися для розрахунку наближені приблизні аналоги цін на подібні ділянки і в залежності від того, які будуть використані аналоги для розрахунку, коливатиметься сума ціни. На підтвердження цьому згідно з іншим висновком «Звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки», складеним оцінювачем-службовою особою іншого державного підприємства Дніпропетровської регіональної філії, ринкова вартість цієї ж земельної ділянки становить 3188178 гривень. Отже, три звіти мають різну ринкову вартість із розбіжністю в понад півтора мільйона гривень одна від одної. По двох звітах проведені рецензії, що складені іншими оцінювачами, стаж роботи яких дозволяє це робити. Рецензії підтвердили відповідність результатів висновків ринкової вартості земельної ділянки. Взагалі, методики, розрахунки, які використовуються оцінювачами для визначення ринкової вартості об’єкта, не дозволяють встановити математично точну цифру ціни предмета оцінки. Скільки оцінювачів, стільки різних суб’єктивних висновків щодо вартості оцінюваного об’єкта, і всі оцінки будуть у межах допустимої величини розбіжностей, встановлених різними методичними підходами, і відповідатимуть законодавчим нормативним актам України [6].
Це наочний приклад того, як недосконалість законодавчих актів, методик оцінки, використання національних стандартів десятирічної давнини, збірників укрупнених показників відновленої вартості часів СРСР надають можливість одній недобросовісній категорії оцінювачів маніпулювати встановленням розміру ринкової вартості оцінюваного об’єкта та спотворювати ситуацію для зловживань, незаконного збагачення, а другій категорії оцінювачів – можливість допустити несвідомо помилки або правильно встановити результат оцінки, який може бути спростований іншим фахівцем-оцінювачем за завданням «зацікавленої» особи, наділеної такими повноваженнями.
Можна заперечити і для встановлення реальної ринкової вартості об’єкта оцінки послатися на обов’язкове проведення судової інженерно-технічної експертизи (індекс 10.14) [9] під час досудового або судового слідства, якою і буде встановлена ринкова вартість об’єкта оцінки. Так, такий варіант можливий, але судовий експерт при проведені експертизи користується тією же недосконалою, «застарілою» законодавчо нормативною базою, що і оцінювач. Відповідно, ринкова вартість оцінюваного об’єкта, визначена судовим експертом, буде некоректною, що буде породжувати сумніви, які слід тлумачити на користь обвинуваченої особи.
Наведений приклад кримінальної справи не поодинокий. Зокрема із інформації державного реєстру судових рішень в справах, розглянутих судами № 1-42/2010 від 14.06.2010, № 1-593/12 від 08.11.2012, № 490/3182/12 від 16.08.2012, схожих по суті, постановлені обвинувальні вироки. Взагалі, при сучасному обвинувальному ухилі судочинства, будь-які розбіжності між оцінкою і проведеною експертизою матимуть негативні наслідки кримінального характеру відносно оцінювача як спеціального суб’єкта злочину.
Цікавою у зв’язку з цим є протилежна практика австрійських і французьких суддів, які вважають, що середні розбіжності результатів оцінки ринкової вартості, виконаної професійними оцінювачами за стандартними методиками, становить 10-15 відсотків, а розбіжність у 50 відсотків вважається підставою запідозрити оцінювача в свідомому викривленню результату [7]. Звертає на себе увагу в такому підході не скільки розмір відсотків, а сам базовий підхід до цього питання, який допускає розбіжність результатів оцінки.
Введення додаткової кримінальної відповідальності, передбаченої розд. ХVII Особливої частини Кримінального кодексу України, і внесення змін в інші норми кримінального закону значно криміналізували професійну діяльність оцінювача. Значна кількість складів злочинів передбачених законодавцем, за якими може наставати кримінальна відповідальність оцінювача як спеціального суб’єкта злочину, ускладнили правозастосовчу практику, а це призвело до деяких особливостей та складнощів у встановленні або відмежуванні злочинних діянь від незлочинних.
Такий стан речей, звичайно, неприйнятний, тому постає питання про доцільність декриміналізації професійної діяльності оцінювача.
Заслуговує на увагу відсутність у кримінальному законодавстві Російської Федерації відповідальності оцінювача як спеціального суб’єкта злочину. Така відповідальність, за Кримінальним кодексом РФ, передбачена нотаріусам, аудиторам за ст. 202 «Зловживання повноваженнями приватними нотаріусами і аудиторами». Виникає риторичне питання: на чому ґрунтується такий підхід Російського законодавця? З цього приводу наведемо думку члена Національної ради з оціночної діяльності, депутата Російської Держдуми Івана Грачова: «Аудитор працює по документах і його упередженість довести можливо, хоча також нелегко. А три добросовісні оцінювачі дадуть різні результати» [2].
Але існує полярна думка з цього приводу, і для виправлення цієї ситуації за рекомендацією слідчого комітету були здійснені законодавчі ініціативи Російської Федерації, де законопроектом № 80281-6 «Про внесення змін в Кримінальний кодекс Російської Федерації» Кримінальний кодекс РФ планували доповнити новою ст. 202-1 «Зловживання повноваженнями оцінювачем». Як зловживання оцінювача своїми повноваженнями пропонується визнати умисне порушення оцінювачем федеральних стандартів оцінки і правил оціночної діяльності при проведені оцінки і правил оціночної діяльності при здійсненні оцінки об’єкта, що спричинило викривлення підсумкової величини його вартості у великому розмірі (понад 205 тис. руб.), з метою отримання вигоди і переваг для себе або інших осіб або завдання шкоди іншим особам, якщо таке діяння потягло заподіяння значної шкоди правам і законним інтересам громадян або організацій, або охоронюваним законом інтересам суспільства, або державі. В якості кваліфікуючої ознаки зловживання повноваженнями вибраний абсолютний показник помилки в звіті про оцінку, який не враховує головну значиму характеристику самої категорії оцінки об’єкта, а саме – її вірогідний характер.[2]
10 липня 2012 року Комітет Державної думи Російської Федерації з питаннь власності рекомендував відхилити законопроект про кримінальну відповідальність оцінювачів. На думку голови комітету Держдуми з власності Віктора Плескачевського, ввести кримінальну відповідальність за економічні злочини неможливо: «Це саме те, за що Росію критикує Захід. Моє глибоке переконання: в сфері оцінки повинні діяти цивільно-правові відносини або саморегулювання» [2].
Гіпотетично, оцінювача за Російським законодавством можливо притягнути до кримінальної відповідальності за злочини в сфері економічної діяльності, (таких випадків не було) за низкою статей Кримінального кодексу РФ: ст.174 «Легалізація (відмивання) грошових коштів або іншого майна, набутого незаконним шляхом», 195 «Неправомірні дії при банкрутстві», ст. 196 « Навмисне банкрутство», ст. 197 «Фіктивне банкрутство», ст. 198 «Ухилення громадян від сплати податків», ст.199 «Ухилення від сплати податків з організації», ст. 200 «Обман споживача».[3]
Схожі склади злочинів містить і Кримінальний кодекс України, що засвідчує можливість притягнення оцінювача до кримінальної відповідальності не тільки за складами злочинів, де він є спеціальним суб’єктом, а за діями з виконання оціночних робіт, тобто за ознаками професійної діяльності.
За показниками 2012 року, за даними центру «Фонду наслідування» (The Heritage Foundation) та газети Wall Street Journal, Україна за індексом економічної свободи (Index of Economic Freedom) на 163-му місці із 179-ти держав[5]. У 2011 році вона перебувала на 164-му місці, у 2010 році – на 162-му місці, а в 2009-му – на 152-му [5]. Україна належить до групи країн з невільною економікою.
Отже, введення додаткової криміналізації за професійною ознакою, у тому числі й оцінювача, не сприяє дотриманню декількох із контрольних показників, зокрема свободі бізнесу та свободі праці.
Можна заперечити, що такі дії сприятимуть іншому показнику, такому як свобода від корупції. До того ж, Україна підписала Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції, яку Верховна Рада України ратифікувала 18.10.2006. У ст. 15 документа зазначається, що кожна держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання кримінально караними відповідних діянь, якщо вони вчинені умисно. Одним із таких діянь є обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги, для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної особи, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась від вчинення дій під час виконання своїх службових обов’язків.
Однак приписи цієї норми положень Конвенції носять не обов’язковий, а рекомендаційний характер. Окрім того, ст. 5 Конвенції передбачається періодичність проведення оцінки правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їхньої адекватності з точки зору запобігання корупції та боротьби з нею.
У той же час Українським законодавцем внесено 7 статей в Кримінальний кодекс України, які передбачають кримінальну відповідальність за неправомірну вигоду або пропозицію хабара, комерційного підкупу. Це знайшло відображення в ст. ст. 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 Кримінального кодексу України. Введення відразу такої кількості кримінальних злочинів до тих, що вже існують, за які може нести кримінальну відповідальність оцінювач як спеціальний суб’єкт злочину, наводить на роздуми. Постає питання відповідності та адекватності адміністративних заходів боротьби з корупцією, бо надлишкова криміналізація може перетворитися на переслідування або обмеження, а, можливо, і «заборону» професії оцінювача.
Отже, на нашу думку, нагальною є постановка питання на законодавчому рівні про декриміналізацію відповідальності оцінювачів, суб’єктів оціночної діяльності.
Беручи до уваги вищевикладене, доходимо таких висновків.
Українське законодавство в сфері здійснення регулювання, контролю оціночної діяльності потребує суттєвих змін в різних його сферах.
У першу чергу постають питання, які потрібно вирішувати: це розробка нової законодавчо нормативної, методичної документації, національних стандартів, для використання в роботі оцінювачів, суб’єктів оціночної діяльності, які б враховували вже нові сучасні технології будівництва, проектування, матеріали, що застосовуються при цьому, містили нові підходи розрахунків, які б надавали можливість між отриманими результатами за різними методичними підходами максимально звузити межі допустимої похибки, що дозволить добросовісним оцінювачам уникати зайвого кримінального переслідування.
Винести на обговорення і в подальшому розробити загальні принципи і конкретні правила прийняття рішень відносно того, в яких випадках оцінку можливо вважати заниженою або завищеною і правила розрахунку розумних допустимих величин розбіжностей.
Розробити і прийняти нормативно правовий акт, який надавав би визначення професійній діяльності, публічним послугам.
У кримінальному законодавстві можна розглянути декілька шляхів удосконалення правових норм.
1. З урахуванням міжнародного досвіду інших країн розглянути питання доцільності декриміналізації хоча б декількох статей Кримінального кодексу. Замість кримінальної відповідальності встановити адміністративну. Або звести їх в одну кримінальну норму з застосуванням інституту адміністративної преюдиції.
2. У статті Кримінального кодексу чітко прописати поняття оцінювача, суб’єкта оціночної діяльності за ознаками як спеціального суб’єкта злочину з урахуванням законів, що регулюють оціночну діяльність, – Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну діяльність в Україні», Закону України «Про оцінку земель», які визначають юридично – правовий статус оцінювача. Можливим було би внесення в прим. 1 ст. 364 КК України доповнення з цього приводу, в якому містилося б визначення спеціальних ознак особи, що займається професійною діяльності з наданням публічних послуг. Ще одним кроком з цього приводу може бути підготовка узагальнення судової практики застосування нової редакції ст. 18 КК України
Підбиваючи підсумок, зазначимо, що дане досліджуване питання потребує подальшого вивчення з метою більш повного з’ясування специфіки професійної діяльності оцінювачів, суб’єктів оціночної діяльності, пов’язаних з наданням публічних послуг та впливом цієї діяльності на визначення спеціального суб’єкта злочинів у цій сфері.
Використані джерела:
1. Баріда Н. П. Координація співпраці банків та оціночних компаній в процесі управління кредитним ризиком, Вісник КЕФ КНЕУ імені В. Гетьмана// – 2011. № 2, с.24-25
2. Беляев М. Уголовная ответственность оценщиков за свою деятельность. [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://proocenka.com/the-news/635-ugolovka.html. Комитет по вопросам собственности рекомендовал отклонить законопроект об уголовной ответственности оценщиков 10 июля 2012 – [Електронний ресурс] – Режим доступа: в Оценке.руhttp://воценке.рф/news/komitet-po-voprosam-sobstvenosti-rekomendoval-otklonit-zakonoproekt-ob-ugolovnoi-otvetstvenosti-ocenschikov.html. Оценка станет уголовной. [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://www.imperia-a.ru/news/id/3072
3. Воронин А. А. «Ответственность оценщиков по российскому законодательству» [Електронний ресурс] – Режим доступа:http://www.valuer.ru/ocenshik/s109705.htm
4. Вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року у судовій справі №1-593/12, Ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 р., у судовій справі №11/1490/3182/12 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт. Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/
5. Інформаційне агентство УНІАН. Україна зайняла передостаннє місце в «Рейтинзі прогресу» // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.unian. net/ukr/news/news-444391.html. – 26 листопада 2012 року. Центр гуманитарных технологий. Экспертно – аналитический портал. [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://gtmarket.ru/ratings/index-of-economic-freedom/index-of-economic-freedom-info. 12. Новини.NEWSru.ua. Україна –остання у Європі в рейтингу економічних свобод і 164-та серед 179 країн світу. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://newsru.ua/finance/12jan2011/rait.html
6. Кримінальна справа № 70119005. Особиста практика.2011-2012р.р.
7. Лейфер Л. А.Когда можно утверждать, что оценка завышена / занижена./2009 [Електроний ресурс].- Режим доступу: http://www.audit-it.ru/articles/appraisal/a109/184268.-
html
8. Мисливий В.А. Пропозиція хабара: злочин чи виявлення умислу?// Юридичний вісник України. – № 1-2 від 2-15 січня 2010. – С.7.
9. Реєстр Міністерства Юстиції України. Офіційний сайт. [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.minjust.gov.ua
10. Тютюгін В. І. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблем чи проблем для вирішення ? // Юридичний вісник України.- 2010. – № 5-6.
11. Тацій В. Я. Науково практичний коментар кримінального кодексу України// Харків. Одіссей. – 2007. – 1184 с.
12. Указ Президента України «Про Державне агентство земельних ресурсів України» від 08 квітня 2011 року № 445/2011 [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov. Закон України «Про Фонд державного майна». Відомості Верховної Ради України – 2012, N 28. – Ст. 311.
13. Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2012 року у судовій справі № 437/18/12 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт. Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/
14. Хавронюк М. І. Науково – практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання корупції». – К.: Атака, 2011. – 424 с. |
|
_________________
Знания - столь драгоценная вещь, что его не зазорно добывать из любого источника.
Путь, усыпанный цветами, никогда не приводит к славе. |
|
|
|
Moderator3
Moderator
Сообщения: 683
|
| Добавлено:
Вт, 07 Май 2013 21:49 |
|
Гм! Познавательная статья! |
_________________
Я живу на своїй, Богом даній, землі! |
|
|
|
maxim_t
Сообщения: 102
|
| Добавлено:
Вт, 07 Май 2013 21:55 |
|
|
|
|
Андрій
Сообщения: 194
Откуда: Lemberg
|
| Добавлено:
Вт, 07 Май 2013 23:48 |
|
я б сказав, скоріш за все готують відповідь на питання: "А для чого директору СОД здавати екзамен?" |
|
|
|
|
|
|
|
Следующая тема
Предыдущая тема
Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете голосовать в опросах
Вы не можете прикреплять файлы в этом форуме
Вы не можете скачивать файлы в этом форуме
|
|
